Це не кінь, а змій,— миготить стерня.
Доберемся за три годиночки
за стонадцять верст до родиночки.
Чуєш, роде мій, мій ріднесенький,
хоч би вийшов хто хоч однесенький!
Що ж це двері всі позамикані?
Чи приїхали ж ми некликані?
Ой ти ж роде мій, роде, родонькуі
Чом бур'ян пішов по городоньку?
Роботящий мій з діда-прадіда!
Двір занедбаний, Боже праведний!
Дев'ять день душа ще пручається,
а тепер вже десь призвичаїться.
Ту морквиночку, тую ж квітоньку
не прополеш із того світоньку.
Люди згадують. Ми навідались.
От ми, родоньку, й перевідались.
Ліна Костенко
Немає коментарів:
Дописати коментар