17.12.15 Маргарита Сурженко презентувала книгу АТО. Нове життя у Краматорську

Сьогодні презентували книгу АТО.Нове життя Маргарити Сурженко. Розумію. що ця тема для нас дуже болюча і серйозна: говорити про людей по той бік барикад із їхньою зрадою, про наших безхатченків, яких лікуєш словом, як капелани військових. Усе пройшло надзвичайно емоційно. Особливо не змогла стримати почуттів в інтернаті..бо вони вже просто переповнювали мене. Сьогодні ми провели три зустрічі: дві зі учнями ЗОШ № 1 та школою-інтернатом № 3 та з переселенцями у Центрі переселенців на Транспортній.
ЗОШ № 1 приємно вразила знайомством з талановитим та дуже-дуже соромязливим хлопцем Сербою Іллєю, хлопчик, за словами класного керівника Бут Ганни Петрівни надзвичайно талановитий, пише твори на історичну тематику, зараз працює над повістю про Римську імперію (!). Тому мене не полишає ідея щодо відкриття Літньої школи для талановитий дітей Донеччини. А ще нас запросила завідуюча читальною залою Апанасенко Людмила Іванівна організувати наступного разу творчу зустріч з письменником у гуртожитку Машинобудіного техніку: діти дуже потребують подіних заходів. У Центрі переселенців зворушливою була розповідь жінок-переселенців з Донецька та Горлівки. Хочеться ще повернутися до них, обовязково будемо їх відвідувати наступного разу. У школі-інтернаті № 3 читали уривки, коментували та дискутували, пораділи присутністю з дітьми військових зі Штабу АТО. Основна теза:"Ні за жодні гроші не можна продавати Батьківщину, це вже як зрадити свою душу".Особливо перейнялися моїм виступом хлопці 9 класу. Бо, дісно, у наш час найбільше жаль дітей, які вимушені вчитися за злодійськими програмами та підручниками, ходити до шкіл з міфологічним тлумаченням псевдоісторї фейкових держав, де прославляються антигерої. Найгірше, навіть найнебезпечніше там дітям-патріотам. 18 грудня 2015, уже завтра у нас ще три зустрічі: Дружківка-Костянтинівка-Краматорськ (Розмовний клуб "Файно", волонтерський центр)..Я вже сьогодні говорила пані Маргариті, що останні міста туру не скліьки комерційні, а скільки надихаючі, бо після зустрічі з цими людьми ніщо не залишається. як продовжити писати далі. На цей раз навіть більш актуальним би було про людей окупації, бо і для нас нині це санаторійна зона чи ізоляція, в якій вже другий рік люди живуть як у пеклі. Хоча з іншого боку тут розумію і Жадана: "Ця тема настільки серйозна в наш час,як говорити з людьми про Бога..або як робити надскладну операцію..тільки стерильно чистим інструментом"..А це і відповідально..коли живеш цим, коли емоції інколи просто переповнюють . І ще..Ящо говорити про стереотипи, то стереотип. що в окупації живуть сепари можна виводити у куб...Там є патріоти..Я в це вірю. Донеччина і Луганщина-це Україна.