З Різдвом Христовим!

Казка на ніч. Руслан Горовий

Ромчик сидів за столом і малював. На папері вже з'явився танк, а тепер біля нього мав доповнити картину бліндаж з жовто-блакитним прапором вгорі. На столі валялися олівці і точилка. Від напруги Ромчик аж висолопив язика.

Раптом збоку, на книжковій полиці "прокинувся" мобільний. Цю мелодію Ромчик не сплутав би з жодною.

- Пап, - він кинувся до полички і схопив телефон, - привіт пап!

- Привіт, сину! - голос батька в трубці був трохи захииплий, - як ти там? Шо мама робить?

Ромчик повернувся до стола і потрогав рукою танк.

- Я малюю, а мама шось на кухні варить. Святвечір же. Скоро вечеряти сідатимемо. Дать їй трубку?

- Та потім, поки з тобою давай поговоримо. Шо там у вас? Холодно в квартирі?

- Ні, тепло!

- А на дворі холодно?

- Та сьогодні не дуже. Я навіть ходив на санках кататися!

- Сам?

- Ти шуткуєш? Звісно сам! Хто в вісім років з мамою на гірку ходить?

Ромчик сів за стіл і взявши олівець продовжив малювать не припиняючи розмови.

- Пап?

- Шо?

- А ти на вулиці зараз?

- Да!

- В шапці?

- Звісно в шапці, як же ж на морозі без шапки?

Ромчик закінчив бліндаж і почав розмальовувати прапор.

- А у вас зараз стріляють?

- Там де я не стріляють.

- Точно?

- Точніше не буває.

- Я скучив, пап.

- Сильно?

- Дуже сильно.

На мить в трубці стало тихо. Ромчик навіть злякався, що перервався дзвінок. Та батько заговорив знову.

- Ну раз сильно, то відчиняй двері!

- Що? 

- Двері відчиняй!

Ромчик відірвав погляд від малюнка і глянув в бік коридору. В цей момент в двері подзвонили.

- Мама, це тато! - Ромчик кинувся до дверей натиснувши ручку штовхнув їх вперед.

В коридорі стояв батько. В бєрцах, камуфльованій формі і зеленій шапці. Бородатий, неначе казковий богатир!

- Тато, тато! - закричав Ромчик і кинувся йому на шию. 

Той кинув рюкзак, підхопив сина притис до себе.

- Тато, я вірив, вірив, що ти на Різдво приїдеш, - в очах Ромчика бриніли сльози і вин витирав їх об комір холодного, припортшеного снігом батькового бушлата, - я просив у Бога шоб ти приїхав.

Він відхилив обличчя від коміра і побачив маму, яка стояла посеред коридору і посміхалася.

- Ти знала. Ти все знала, -прошепотів Ромка, - знала і не сказала.

- Ну а інакше шо за сюрприз був би? - батько зробив крок вперед і не відпускаючи сина, однією рукою обійняв дружину, - тепер на цілий тиждень я тільки ваш!

- А на гірку зі мною підеш? - посміхнувся Ромчик.

- А хіба в вісім років з татом на гірку ходять? - посміхнувся і батько.

- Ходять! Ще й як ходять! - Ромка ще сильніше притиснувся до нього. 

Чоловік дотягнувся і поцілував дружину.

- То шо? Родина на Святвечір вдома? Давай, люба, сідать до столу, я голодний як пес бродячий

-І голодний і холодний! - засміявся Ромчик ще сильніше вчепившись в шию батька.