ЛІТНІ ЧИТАННЯ-2016 ЕНТОНІ ДОРР. ВСЕ ТЕ НЕЗРИМЕ СВІТЛО

"На вечерю мадам Манек подає рагу й багети. Опісля замкар веде Марі-Лор хиткими сходами у ванну кімнату на третьому поверсі.
-Використовуй мила, скільки хочеш, - дозволяє він.-Я купив ще.
Квиток на потяг пече його з кишені, мов зрада.
Вона дозволяє йому вимити своє волосся. ...В тому, що стосується доньки, у ньому завжди живе глибоко похований страх: страх, що він поганий батько, що все робить неправильно. Що йому так і не вдалося повінстю зрозуміти правила. Усі ці паризькі матері, що штовхають поперед себе возики по Ботанічному саду чи роздивляються кофтинки в універмагах; йому здавалося, що ці жінки кивають, коли проминають одна одну, наче володіють якимсь таємним знанням, йому невідомим. Як узагалі можна бути точно впевненим у тому, що чиниш правильно?
Однак він відчуває й гордість-гордість, що все зміг сам. Що його донька така допитлива, така життєрадісна. Бути батьком такої сильної людини означає вчитися смиренності, так, наче він-це просто міст для чогось іншого, значущіщого. Саме так він зараз почувається, думає він, споліскуючи доньчине волосся, наче його любов до доньки рветься за межі його тіла...
-Ти їдеш,так?- У цю мить радий, що вона його не бачить.-Мадам сказала мені про телеграму.
-Я не надовго, Марі, на тиждень. Щонайбільше на десять днів.
-Коли?
-Завтра? Ти ще спатимеш.
Вона обіймає його коліна. Її спина довга, біла, розділена вузликами хребців. Колись вона засинала, затиснувши в кулаці його вказівний палець. Колись вона лягала з книжкою біля шафи для ключів і її руки бігали по сторінках, мов павучки.
-Я залишаюсь тут?
-З мадам. Із Етьєном.
Він простягає їй рушник, допомагає ступити на кахлі й чекає за дверима, доки вона вбирає нічну льолю. А тоді він піднімається з нею на шостий поверх у їхню маленьку кімнатку, хоча й знає, що їй не потрібен супровід, і сідає на край ліжка, а вона опускається на коліна поруч моделі й кладе три пальці на соборний шпиль.
Він знаходить гребінець, не завдаючи собі клопоту вмикати лампу.
-Десять днів, Рара?
-Щонайбільше.
Скриплять стіни, вікно чорніє між фаранок, місто готується до сну. Десь там німецькі підводні човни плавно пропливають над підводними впадинами..
-Ми хоч одну ніч провели окремо?
-Ні.
Він якомога обережніше розчісує гребінцем мокрі пасма доньчиного волосся...Долоні Марі-Лор перелітають від будинку до будинку. Вона повторює назви вулиць..
-За тиждень вивчиш їх усі,-запевняє він.
Пальці Марі-Лор лягають на зовнішні укріплення. Під ними море.
-Десять днів,-зітхає вона.
-Щонайбільше".

Дорр Ентоні. Все те незриме світло.- КСД, 2015