15 лютого - Стрітення

П'ятнадцятого лютого - свято Стрітення, в народі "Стрічання", "Громиця", "Зимобор", яке відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового. На Стрітення, за народними уявленнями, зима іде туди, де було літо, а літо - де була зима. Дорогою вони зустрічаються і говорять між собою: - Боже, поможи тобі, зимо! - каже літо. - Дай, Боже, здоров'я! - відповідає зима. - Бач, зимо, - дорікає літо, - що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила! За народним віруванням, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення - 15 лютого - та в день святої Анни - 22 грудня. В народі уявляли, що навесні Зима - стара баба, а Літо - молода дівчина. На Стрітення Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. В руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плечі у неї - порожнісінька торба. У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, - весела і вродлива дівчина. Літо несе в руках серп і сніп жита та пшениці. При зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою - кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше - Літо пересперечало Зиму, а якщо холодніше - Зима. "…Та як би вона (зима) вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!" - каже Олекса Воропай у книзі "Звичаї нашого народу" про зустріч літа з зимою. В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися "громичними", бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви. В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали "громичну" свічку - "щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!". Від "громичної" свічки і саме свято, крім "Стрітення" або "Стрічання", називалося колись "Громиця". Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову - ще не вживану - посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це - цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що "поможе". Найкраще ця вода ніби помагала від "пристріту" - від хвороби, що її спричиняло "погане" око. Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: "Боже тебе збережи!". Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення. Господарі також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса - врожай, нема роси - немає врожаю.