"Реквієм"- вірш Дмитра Лазуткіна

У вирі подій тільки помітила, що до нас на ‪ фестиваль Дикеполе‬ приїздив Дмитро Лазуткін. Під час туру Сергія Жадана, памятаю, мене запитав Святослав Померанцев, кого би ми ще хотіли почути і побачити..тоді я називала Дмитра. І от так по суті я його побачила лише проїздом..по суті, як і Олексія Чупу. Де він презентувався, до сих пір для мене загадка. Дмитро ж виступав,як зясувалося у Словянську та зі сцени..скоріш за все це було разом з музикантами у неділю,..а йому требе б було щось камерне, по суті це нам треба..а йому байдуже, аби почули. Жаль..Знову ..такі люди були у нас..були..

Для вас вірш з "Червоної книги" Дмитра Лазуткіна..і ви зрозумієте, про що писала..

Дмитро Лазуткін – “Реквієм”

За законами математики –

Мінус доля на мінус час…

Небо ридма ридає, солдатики,

Небо ридма ридає по вас.

Хтось на мапі звіряв маршрути,

Хтось дививсь на зірки з печер…

Нерозкритими парашутами

Рахуватимуть вас тепер.

По розмоклій траві розкидано,

Збиті сонця, немов бурштин.

Нині небо ридає ридма,

Диким полем гірчить полин.

Батьківщина або територія…

Кожен сам обирає шлях.

Запікається кров’ю історія,

Мов у дерево входить цвях.

Ваші хрестики, ваші прихистки,

Ваша правда, ваш сум і щем…

Так лягло – згідно правил балістики,

Так розквітло німим вогнем.

Ще чекають вас, ще вимолюють,

Проглядають рядки новин

І виколюють очі колами

Цих роз’ятрених Україн.

І нічого крізь сльози не видно

І біліє надтріснута вісь…

Нині небо ридає ридма,

Зі свічок опливає віск.

Вже за все перед Богом прощені

Линуть ангели-дембеля…

Засинайте спокійно, хлопчики,

Це навіки ваша земля.

Олег Чаклун відвідає Донеччину

14.06.16 КРАМАТОРСЬК-ДРУЖКІВКА-КОСТЯНТИНІВКА-
тур українського дитячого письменника, головного редактора вид-ва "Фонтан казок" (м.Київ) Олега Чаклуна, автора "Коротунчика", "Швейцарських казок", "Банки варення" (книга року-2014 за версією ВВС), "Калюжі" та "Мікробота". З останньою книгою був на виставці у Болоньї (Італія), Польському книжковому ярмарку:
"Маленький робот Мікробот понад усе полюбляє гратися в хованки. Випадково опинившись на нашій планеті, він заводить дружбу з дівчинкою Амелією та хлопчиком Пітером, і вони разом перемагають космічного лиходія Сульфура. Упевнившись, що хованки тут неперевершені, Мікробот приводить іще сімох друзів-роботів — таких само веселих пустунів і розбишак. І вони вирішують пограти в хованки там, де ще ніхто й ніколи не грав. Але, звісно, без допомоги дітей їм не обійтися…
Надсучасні технології, суперможливості, дива техніки органічно поєднуються в новій книжці найтаємничішого сучасного українського дитячого письменника Олега Чаклуна з живими традиціями доброї казки".
А ще як головний редактор Олег Чаклун презентує новинки вид-ва, які перемогли у конкурсі "Напишіть про мене книжку", трилінгву (укр-англ.-польськ)"Хлочик і море", під одною обкладинкою відразу три книги про пригоди Стефи Івана Андрусяка, "Магазин невидимих речей" (книга, яка за рівнем новацій привернула найбільшу увагу на єропейських книжкових ринках).
Приходьте на знайомство з дитячою книгою європейського рівня видавництва "Фонтан казок":
9.30-11.00 м.Костянтинівка Центральна міська бібліотека.
12.00-13.30 м.Дружківка Центральна міська бібліотека ім.Лесі Українки.
14.00-15.20 м.Краматорськ, Центральна бібліотека для дітей ім.Пушкіна.
15.30-17.00 Дитячий простір "Творча Хатинка"
На всіх локаціях пройде книжковий ярмарок літератури видавництва "Фонтан казок"(м.Київ)

 

 

 

Фото з фестивалю "Дике поле" (Краматорськ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перший історичний фестиваль "Дике поле. Шлях до Європи" (Краматорськ)

Фестиваль "Дике поле" обєктивно не назвеш дуже вдалим, але на ньому працювали такі щирі люди,які так хотіли мати результат..щоб я при першій можливості відправила їх попрацювати волонтерами на потужніших фестивалях України..або просто повчитися..Я не хочу критикувати..вони молодці..робили як могли і старалися з усіх сил. Наш фестиваль почався сьогодні вдень, перешкод на шляху організаторів було повно, починаючи з того, що на 8.00 годину ранку так позитивно не завершилися переговори з керівництвом ПК НКМЗ і ..просто не давали струм людям для роботи на сцені..а люди вже приїхали і готові були виступати, сцена була змонтована харківянами ще вчора ввечері...тому говорити про те, що не спрацювали лише відділи культури..безглуздо..у нас така слагодженість у роботі на будь-якому рівні..і причина в тому, що за всім стоїть розподіл влади, політичні амбіції та градообразующие прєдпріятія..суперечки між міською та обласною адміністраціями тощо...а не люди. Наше ‪#‎Дикеполе‬ почалося із 14.00, моменту нагородження переможців Фестивалю "Барвінок" (хочу зазначити, що організатори планували виступ дітей десь до 15.00, тому запросили мене бути з 13.30-14.00, я приїхала о 13.40, діти виступали не більше 20 хвилин і на момент мого прибуття виступи вже закінчилися, жодного разу мене не потурбували з криками, де ти є зі своїми подарунками, просто спокійно чекали і поставили фольклорний гурт з музичним номером. Олександра Папіна, у вас просто відмінна команда, чесно, щоб не писали, Наталія Миколаївна ти і ще один чоловік, що був біля вас..Якщо з вами працювати і вкладати у ваш розвиток..ви будете просто неймовірними. На галявині казок обійнялася з костянтинівською освітянською громадою та Таня Пилипець, від нашої громади за роботу на Донеччині передала 5 Українських щорічників для наших друзів із Львівщини: Дара Корній, Люба Хомчак, Оксана Печарська, Станіслав Дворницький, Маряна Савка-це люди, сили чиї вже давно покладені на припинення війни просвітницькою та культурною зброєю на Сході. Ярмарок був теж пізнавальним, взяла візитівки чудових людей з Словянська, Дружківки-це просто майстри-золоті руки..і перший мій етнографічний воркшоп-ваш. На Вільній Хаті о 18.00 Миколаївська школа Словянського району провела презентацію книги Українська абетка, з якою вихованці обїздили вже майже півсвіту і видали її, до речі, вже двома мовами: німецькою та аглійською. Цікаво, що початок роботи над книгою датується 2013 роком, до 2014 діти побували вже в Німеччині..і, уявіть собі, ці ж діти дають скайп-конференцію навесні 2014 з німецькою гімназією..а навколо стрільба..учні з-за кордону були шоковані по той бік екрану..сльози лилися з очей обох сторін, не хотіли просто вимикатися..бо могли вже не побачитися...Вражаюча історія...А ввечері на сцені на нас вже чекала чарівна Анжеліка Рудницька, яка на благодійному коцерті зібрала кошти на 10 путівок для дітей-сиріт, дітей АТО, переселенців до Київської області. Пишаюся тим, що один мій учень, Мальцев Ігор, переселенець з Горлівки, із дитячого будинку сімейного типу потрапив до цієї десятки..я особисто просила про це і волонтерів з Творчої Хатинки, і пані Анжеліку. Мама Ігоря була у захваті! Анжеліка Рудницька, підписуючи мені листівку, висловила побажання ще раз приїхати до нас з повноцінним концертом..ні, не заробити гроші..а щоб мати можливість поговорити з людьми про їхні потреби. своє бажання вона озвучила А.В. Певній, але у відповідь: "Поки нічого", -так сказала Рудницька. Будемо все ж таки сподіватися, що кошти на концерти наших вже друзів-патріотів (Анжеліка працювала сьогодін у свій день народження!) знайдуться, не тільки ж Лободі..співать. Зустріла на площі Олексія Чупу..який він молодець..тримає землю нашу не забуває..обіцяв приїхати з презентацією книжки, жаль,що ВСЛ обійшло нас..він же все-таки був сьогодні можна ж було Вишню його..ах жаль. А ще на моєму тілі весь день була франківська вишиванка, на моїй голові-костянтинівський вінок з пахучих цілющих трав..люди просто милувалися і просили сфотографуватися. а одна дівчина-підліток мене взагалі сплутала з артисткою...На зупинці та й у маршрутці люди вражено питали, звідкіля ми..і який запашний вінок...деякі думали, що ми йдемо зі свята Вишиванки...це неймовірно..асфальтова площа і вінок..метафора дня..і наші люди..спраглі до цієї справжньої природньої краси..Ні, ми не байдужі..і команди у нас є круті..а чого ж не вистачає?..
P. S. Завтра буде неймовірна купа фото від неймовірної людини..у нього є мрія..для наших люднй, для краматорців..і він мені трішки цю мрію вже показав..100 кв.м щастя на імя померлого в Іловаському котлі 27-річного солдата "Еней".а поки він щасливий спить на залізничному вокзалі, бо спізнився на останній бахмутський автобус..Не будемо тривожити його сон..завтра все побачите. А над моїм столом висить вінок..запашний, як на клечання..

Другий день семінару з розвитку емоційного інтелекту (Краматорськ-Литва-Швеція)

Другий день семінару щодо розвитку емоційного інтелекту на платформі Free.Ua пройшов досить плідно. Основні тези дня,як на мене:
1. Щасливі вчителі виховують щасливих дітей.
2. Усі технології та педагогічні прийомі вже стоять як ком у горлі, особливо коли це вже енциклопедія працюючих на 40 % максимум ідей. Учитель-це людина.яка щоразу стає на шлях відкриття істини разом зі своїм учнем.Ми маємо разом пройти цей шлях так. наче робимо це вперше..але повірте усім учасникам процесу буде цікаво, бо той шлях є індивідуальним та неповторним та кожного.
3. Сучасний стан освіти в Україні метафорично-це "Долина смерті" , в грунт якої щорічно додається по тисячі зернин, але жодна з них не проростає. Немає дощу, скажете ви, так, немає челленджу після якого ми скажемо:ні, далі ми ТАК працювати не будемо. Тут я говорю про вчителів.яким я відводжу ключову роль у процесі виховання та навчання. Задача реформи нашої освіти,як я сьогодні озвучила і після того люди мені зааплодували: "бити по рукам кожного. хто перешкоджає СВОЄЮ роботою, учителю працювати з дітьми, уся бюрократична система з купою звітів та документації має піти геть, або до кабінетів тих. хто її породжує. Учитель як і учень мають займатися творчістю на уроці, а не канцелярською роботою.(Я кину відео, обовязково його перегляньте, хто працює в цій системі).
4. Як виростити небайдужу, емоційно компетентну людину? Дозвольте собі таку розкіш-разом її народжувати в школі. Викликайте інтерес, подив, мотивацію до партнерського відкриття, а де непотрібна вже підтримка-відійдітьі не заважайте.Власний досвід-найцінніший.
5. окрема подяка за уроки акторської майстерності..бо десь наші професіїї близько..лише ми вчителі забуваємо, що вміємо так творити.

 

 

 

 

 

 

 

Сучасний стан освіти в Україні-це "Долина смерті", яка чекає на свій дощ

«Соціальна інтеграція через розвиток емоційного інтелекту і набуття навичок миротворення у школах на сході України»

Сьогодні був складний, але водночас неймовірно цікавий день. По-перше, перший день роботи триденного семінару з розвитку емоційного інтелекту для вчителів, який проводиться з ініціативи Громадської організації «Міжнародна просвітницька ініціатива «ВІДКРИТА ХАТА» під назвою «Соціальна інтеграція через розвиток емоційного інтелекту і набуття навичок миротворення у школах на сході України»в рамках Міжнародного просвітницького (донори Литва-Швеція). Досвід роботи з унікальними, найкращими бізнес-тренерами України буде дуже корсним у подальшій роботі. тішить те, що я під час самопрезентації говорила про розвиток дитини як моє основне кредо і це співпало зі світовиими тенденціями в освіті. Неймовірні люди з Костянтинівки, Маріуполя, Щастя, Сєверодонецька (до речі, це якраз та школа, яка нещодавно оформлювала у нашій школі відізд дітей до Литви), були представники із Запоріжжя та Дніпра, Словянська, двоє з Краматорська (ЗОШ № 11 та ЗОШ № 8). Було цікаво дізнатися, що вчитель ЗОШ № 8 Краматорська уже двічі побувала у Фінляндії, де знайомилася із накращою у світі системою освіти, а ще дізналася. що у вересні наша команда вчителів ЗОШ № 11 їде до Литви разом з вчителями Костянтинівської гімназії та начальником УО м.Костянтинівки. А ще сьогодні був день-челлендж: запропонували вступ до аспірантури у Вінниці і посаду директора Костянтинівської школи. Ніколи не переймалася карєрою..завжди найбільшою розкішшю вважала роботу вчителя, бо діти мої -найцінніше, що є.
P.S .Дякую батькам за те, погодилися три дні поспіль моєї роботи на семінарі до 20.00 бути із Софією: мамі тяжко після операції, але вона теж працює..я і наш тренер сьогодні Сергій Вікторович (10 днів після операції, а вже з нами). Для всіх нас, вчителів, свобода і можливість розвитку-це теж нині розкіш.

 

 

 

EdLab:Освітня Лабораторія

04.06.16 відвідала EdLab:Освітня Лабораторія на молодіжній платформі "Вільна Хата" ‪#‎EdLab‬ ‪#‎vilha‬. Разом з експертами та менторами працювали над ідеями своїх проектів – разом навчалися основам проектного менеджменту, ставитили цілі проекту та планували шляхи їхнього реалізаці. Разом ми занурились у сферу сторітелінгу та подумали над тим, як будувати проекти, щоб вони були цікавими різним спільнотам.
Зі мною в команді працювали Микола, Kolya Dorohov Inna Pasichnyk Ivan Filin. Наш проект був спрямований на популяризацію української культури через художнє слово, в приницпі над чим я вже працюю другий рік. Скільки працюю, а ніколи не задумувалася над тим, як виник у мене цей проект, чому саме я взялась його впроваджувати з 2014 року на Донеччині. У процесі дискусії та чудової лекції зі сторітейлінгу Лари Хоманс, я зрозуміла, що челендж був, дісно отриманий мною восени після звільнення нашого міста, саме той момент став як говорять точкою неповернення, і українська книга стала для нас надійною зброєю та оберегом від окупанта. Це був і мій шанс змінити статус української літератури, переконати дітей у тому. що література наша європейського рівня, просто читали не те і не так. А ще найголовніше-відповідь на питання:чому Я? Чому я прийняла цей виклик, чому у мене був шанс на зміни? Згадалося давнє: як маленькою не маючи власної бібліотеки збирала кишенькові гроші на українські народні казки, як лише казок було у мене більше 30, як мене виховували разом із бабусею ці книги, згодом, як просиджувала години після школи у читальній залі бібліотеки ім.Чехова (Краматорськ), працюючи над додатковою літературою до уроків літератури, як не давала і слова сказати на семінарах з історіїї української та світової літератури в університеті і валізами щотижнево на зекономлені кошти возила додому і в ту ж бібліотеку книжки. А потім як знову у читальній залі звичайної міської краматорської бібліотеки написала свій перший курс з художньо-естетичного розвитку учнів і конспекти уроків і захищала свою авторську програму паралельно з дипломом в університеті. Як я написала у 2005 році свій перший методичний посібник з організації самоосвітньої діяльності учнів 5 класу.
Тепер я зрозуміла одне: мене виховала та навчила багато чому книга, і тому я не могла не прийти до цього проекту, я народилася скоріш за все, щоб впроваджувати його. А ще згадался сьогодні картина: моя 95-річна прабабуся читає Біблію під вікном, до кінця свого життя в її руках була книга і коли вона вже не могла читати, просила щодня мене робити це їй. Я читала наголос, не вдумучись..а вона і не пояснювлала, тому я не стільки звикала до релігії,скільки до читання книг. Це просто неймовірно..але сьогодні нарешті усі пазли зійшлися.